Останнім часом мені чогось хочеться написати, що Бога нема. І це не в значенні того, що Бога існує. Ні, я вірю в те, що Він є. Але в значенні: що Його нема в нашому житті. Що ми Його не бачимо, не відчуваємо. Що Він десь є далекий і недосяжний для нас. Для мене ці слова не є виразом атеїзму чи якоїсь зневіри. Навпаки, я сподіваюся, що ці мої слова походять зі справжньої віри та глибокого розуміння життя, свого та інших.
Те, що Бог нема складає для мене певну теологічну та практичну проблему. Чи ми взагалі в стані зрозуміти Бога, наблизитися до Нього. Усі ті слова Святого Письма до говорить про близьке спілкування з Богом спричинюють мені біль, адже нагадують про те чого я не маю.
Можливо ми ніколи так насправді і не зустрінемося з Богом. Він є надто для нас. Ми у цьому прагненні хочемо такого чого не можемо осягнути. Можливо для нас є достатньо радіти добрим друзям, любові жінки, праці та вихованню дітей. Тобто любові від творіння для нас є достатньою. Але досвіт святих говорить мені про щось зовсім інші. Інакше для чого скажіть мені тоді йти в монастир чи ставати священиком, якщо ти все одно нічого не матимеш. Я справді вірю в те, що Бог не обмане очікування і сподівання своїх дітей.
З другого боку усе Святе Писання говорить нам про дивовижні речі. Про те як люди спілкувалися з Богом. Не буду дуже сильно сперечатися з тим чи зустрічав я таких людей чи ні. Але досвід Святого Письма десь нагадує мені казку. Але якщо ми приймаємо Його як Слово Боже, то не можемо відносити до Нього легковажно. Отже, все те, що там написано — справжнє.
Єдина проблема що ми можемо неправильно Його розуміємо. Домішуємо своїх фантазій. Видумуємо таке чого там насправді нема. Але в будь-якому разі Святе Письмо засвідчує нам, що віра це боротьба. Це не лише якісь втіхи та радість. Інколи це спокуси та терпіння. Але вона у будь-якому разі говорить нам про позитивний спосіб спілкування з людей з Богом.
Звичайно, у всіх випадках Сам Бог починав це спілкування і відкривався настільки наскільки хтів. Але це все одно не перекреслює того, що люди могли готуватися до цієї зустрічі. Що вони в певній мірі могли розраховувати на неї. Завіт у самій своїй суті — це обіцянка. А обіцяного треба чекати. І у цьому завіті Бога з нами є дуже важливим елемент нашої участі.
Тому для мене таким важливим є питання того, що саме я маю робити для того, щоб зустрітися з Богом. Якими шляхами до Нього йти. Що брати у дорогу. Чого очікувати і що чекати. Для мене це ціла подорож. Я йду щоб зустріти свого Господа.
Це не є вже виконання. Це лише сподівання. А це моє життя — це саме така подорож, у якій я лише знаходжу згадки, сліди, знаки про Того, Кого я люблю.
Тому питання стоїть: як саме пережити цю подорож. Як не піти у іншому напрямку. Як не прийти невчасно.
Усі ці думки турбують мене. І лише у своїх пошуках віри я знаходжу на них відповіді. Тому намагаюся про них писати, не стільки для того, щоб когось вчити, скільки для того, щоб самому не загубити дорогу і не втратити головне.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Не зря написано, что Бог на "небе", т.е. на очень высоком уровне, к которому "поднимаются" в восхождении, в отречении от себя плотского. А на самом деле Он очень близко - стоит только начать делать дела любви. "Приблизьтесь ко Мне (любви), и Я приближусь к вам".
Поэзия : Поэт и еврейский язык - zaharur На вышеприведённой фотографии изображена одна из страниц записной книжки Александра Сергеевича Пушкина, взятая из книги «Рукою Пушкина. Несобранные и неопубликованные тексты». — 1935г.
В источнике есть фото и другой странички:
http://pushkin.niv.ru/pushkin/documents/yazyki-perevody/yazyki-perevody-006.htm
Изображения датированы самим Пушкиным 16 марта 1832 г.
В библиотеке Пушкина была книга по еврейскому языку: Hurwitz Hyman «The Elements of the Hebrew Language». London. 1829
Это проливает некоторый свет на то, откуда «солнце русской поэзии» стремилось, по крайней мере, по временам, почерпнуть живительную влагу для своего творчества :)
А как иначе? Выходит, и Пушкин не был бы в полной мере Пушкиным без обращения к этим истокам? Понятно также, что это никто никогда не собирался «собирать и публиковать». Ведь, во-первых, это корни творчества, а не его плоды, а, во-вторых, далеко не всем было бы приятно видеть в сердце русского поэта тяготение к чему-то еврейскому. Зачем наводить тень на ясное солнце? Уж лучше говорить о его арапских корнях. Это, по крайней мере, не стыдно и не помешает ему остаться подлинно русским светилом.
А, с другой стороны, как говорится, из песни слов не выкинешь, и всё тайное когда-либо соделывается явным… :) Конечно, это ещё ничего не доказывает, ведь скажет кто-нибудь: он и на французском писал, и что теперь? И всё же, любопытная деталь... Впрочем, абсолютно не важно, была ли в Пушкине еврейская кровь, или же нет. Гораздо важнее то, что в его записной книжке были такие страницы!
